Коломійцев Ілля (9-б клас)
"Обирай сам..."
Краснобаєва Олеся (9-а клас)
"Запоріжжя моє кохане"
Довганюк Ксенія, Сбродова Катерина (9-б клас)
"Великі права маленької дитини"
«Запоріжжя в історичних постатях»
Петро Ребро і Запоріжжя
Запоріжжя — це унікальний куточок на сході України, який приваблює туристів не тільки славетною історією козацького роду, а й визначними людьми, які прославили запорізький край. Одним із таких людей, які на превеликий жаль відійшли у вічність, був дивовижний запорізький поет, журналіст, гуморист і сатирик, громадський і культурний діяч Петро Ребро.
Народившись в селі Білоцерківці (19 травня 1932 р), поет перші свої вірші писав, перейнявши поетичну любов до слова від матері та надихаючись просторами Куйбишевського району (нині Більмацького) Запорізької області. Сам про себе він згадував: « Я завітав у цей світ у найтяжчий для мого народу час – у голодоморний рік… Першим вчителем моїм була, звичайно, мама, замордована колгоспною працею жінка, яка проте не втратила поетичну душу… А ще моїми вчителями були вітряки на обрії, верби над Бердою, жайворонки в степу…».
Переїздивши на навчання до Запоріжжя, закінчив з відзнакою філологічний факультет Запорізького педінституту. За час проживання у місті козацької слави Петро Павлович перебував на різних посадах, працював учителем, журналістом, але, найважливіше – упродовж понад тридцяти років (1968-1998 рр.) був організатором і натхненником літературно-мистецького життя та гуманітарної сфери у Запорізькому краї – спочатку керівником літоб’єднання, а потім головою Запорізької обласної організації Спілки письменників України: збирав, плекав, об’єднував, консолідував навколо себе творчі сили рідного краю.
Петра Павловича по праву називають літописцем Запоріжжя, співцем «малої батьківщини». Про що б не писав Петро Ребро, про рідну Білоцерківку, чи Берду, Запоріжжя в димах, чи Хортицю, завжди зримо чи в підтексті присутній запорізький край: чи то його славне історичне минуле, чи наше тривожне сьогодення, чи навіть майбутнє, яке він хоче бачити світлим для свого народу. За визначенням його ж колег письменників, «жоден з поетів України не оспівав своєї рідненької земельки так влучно, як це зробив Петро Ребро».
Перед читачем чітко постає цілісний образ Запоріжжя в найрізноманітніших ракурсах, мабуть, не гірше, ніж зі сторінок підручника історії, а може, навіть краще, бо прикрашений дніпровськими світанками і вечорами над просторами запорізькими, портретами яскравих земляків, усім тим, що додавало творчої наснаги Петру Ребру, для якого зв’язок зі своїм рідним краєм, його минулим, сучасним і майбутнім є міцнішим металу. ( «Козацький хліб-сіль», «Нащо вуса козакові», «Страх» та ін.)
Саме на Запоріжжі 1965 року Петром Ребром було започатковане унікальне свято поезії «Поетичний травень», яке ось уже більше сорока років живе в запорізькому краї. Про нього Петро Павлович говорив: «У нашого «Поетичного травня» була ще й секретна місія – в умовах шаленого зросійщення краю пропагувати рідну мову, демонструвати її велич і красу, а заодно – і відданість майстрів слова материзні».
Про Петра Ребра говорили як про візитівку Запорізького краю, про козацького лоцмана, який вивів запорізьку літературну «чайку» на загальноукраїнський і міжнародний простори. Його серію «Козацькі жарти» (у 13-ти книгах) «Літературна Україна» визнала «чи не найпримітнішою серед літературних новинок останнього десятиліття». Академік М. Жулинський назвав цю серію «дотепною енциклопедією сміху січового козацтва», а, наприклад, канадський журнал «Всесміх» писав про Петра Ребра як про «козацького барда», який «і сміється, й жартує так реально, що його козацькі вірші – а їх десятки, сотні – сприймаються, говорячи сучасними термінами, як репортажі з минулого… Його книга «Козацький сміховник», крім того, що виказує руку талановитого майстра слова, має особливу цінність - дає змогу подивитися на наше минуле очима патріота-жартівника і з допомогою сміху чи лагідного усміху відчути майже, як на дотик, славну історію запорізької землі».
Петро Павлович так пояснював своє звернення до осягнення феномену козацького гумору: «У мене таке враження, що я народився для того, щоб написати ці жарти. Бо про козацький гумор говорено й писано чималенько, а зразків самого гумору зафіксовано – як кіт наплакав. Та й не дивно: гумор на Січі був звичайнісіньким явищем. Як вода чи повітря. Тим часом дивовижна схильність запорожців до сміху ( навіть перед обличчям смерті, навіть на палі!) – явище небувале в історії людства. Це свідчення високості духу козацького...»
Особливе місце в творчій спадщині Петра займають твори для дітей – це актуалізація загальнолюдських цінностей, зіткнення сил добра і зла, любові й ненависті, зв’язок дитини й природи, переплетення фантастики з дійсністю, подорож у світ слова, розкриття його первісного змісту й вічної краси.
У художньо-документальній прозі (“Грім під Запоріжжям”, “Ніжна сталь”, “Філат Гусениця”) Петро Ребро залишається вірним темі Запоріжжя, яка є наскрізною у його творчості. Глибока спорідненість з рідним краєм, закоханість в нього, змушує читача полюбити Запоріжжя таким, як воно є, таким, яким його описує співець запорізького краю.
Шановні читачі статті! Обов’язково завітайте до Запоріжжя! Приїздіть у місто козацької слави, в місто, в якому жив і творив вірний син запорізької землі ПЕТРО РЕБРО! Милуйтеся красою запорізького краю, закохуючись в поезію відомого майстра слова!
Автор: Бут Інна
учениця 7-а класу
Запорізької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №100
Куратор: Хоменко Юлія Володимирівна
вчитель української мови та літератури
Керівник: Климова Тетяна Михайлівна
заступник директора Климова Тетяна Михайлівна
Моє Запоріжжя
Запоріжжя — рідне, миле
Тут живе моя родина!
Я люблю степи й поля,
Що дарує нам земля.
Козаки жили тут дружно,
Захищали всіх нас мужньо,
Запорізьку Січ побудували,
Народ вільних прославляли.
Зараз є Дубовий гай
І музеїв через край.
Хортиця – природний рай,
Нашу землю прославляй!
Запоріжжя – диво світу,
Тут отримаю освіту,
Друзів коло, мрій багато.
Це для мене дуже свято.
Рейда Анна, 9- А клас
Місто волелюбних козаків
Дніпро обіймає скелі кам`янисті,
Яскравий місяць світлом розтинає ніч.
Чудово пахне степ серед весни,
На Хортиці відпочиває Запорізька Січ.
Колиска волі,.
Найперша столиця неньки України.
Тут жили наші пращури – захисники,
Була тут воля - сильна та єдина.
Козак лиш справжній був тут отаманом,
Коли пройшов крізь батоги – терпи козак!
Тут кожен був і знахарем й шаманом,
Тут кожен був один за одного, як брат.
Січ Запорізька - то і хата і фортеця,
Нас поважали навіть вороги.
Здригалася бувало і земля Турецька,
Коли на чайках до Стамбулу плили козаки.
Сьогодні Запорізька Січ - наша Батьківщина,
Й повинні душі козаків ми шанувать!
Ми маємо бути сильні та єдині,
Країну нашу завжди захищать!
Щербак Дар’я, 9-А клас
Конкурс пошукових робіт «Твої герої, Запорізький краю», напрямок «Наша гордість і слава»
«Педагог з великої літери», Головін Олег, 9-а клас